Іванна Пилипюк, керуючий партнер компанії ICG, розповіла про нашумілу податкову реформу «10-10-10», автоматичний обмін інформацією та про те, що може змінити податкову культуру в України. Про все це – у нашому традиційному інтерв`ю!
Наскільки, на вашу думку, зміг пристосуватись український бізнес до роботи в умовах воєнного стану?
Хіба до такого можна пристосуватись? Усі очікують, що скоро все закінчиться, але насправді ніхто не знає, скільки триватимуть бойові дії. Поки, з того що я чую, не всі підприємці ще підбили підсумки та перерахували втрати.
Найкраще, що вдалось зробити багатьом бізнесменам з часу широкомасштабного вторгнення – прийняти рішення що робити далі: законсервувати бізнес, намагатись зберегти старі позиції (якщо такі лишились), або виходити на нові ринки. Але навіть в такий час для деяких видів бізнесу відкрились і нові можливості, здебільшого для тих, хто раніше вів міжнародну економічну діяльність. Проте й на українському ринку також є нові можливості в певних сегментах.
Чи справедливе твердження, що структури з використанням іноземних компаній виявились більш стійкими в тих умовах, в яких опинилась Україна після 24 лютого 2022 року?
Все залежить від того, як була побудована робота: що за бізнес, що за партнери. З одного боку українцям стало простіше відкривати банківські рахунки за кордоном, тому що вони отримали офіційний легальний статус в багатьох країнах. А з іншого – українці залишаються “high risk” клієнтами для багатьох установ, з пильною увагою всіх відділів KYC, compliance, тощо.
Проте, наявність іноземної компанії дозволяє диверсифікувати деякі ризики. Іноземні компанії давно перестали бути інструментами для мінімізації чи оптимізації податків, для багатьох це можливість зберегти та розвивати бізнес. Наприклад, їх наявність полегшує залучення іноземних інвесторів, які й раніше з острахом сприймали партнерів з України, а у стані ведення бойових дій то й поготів. Реальність така, що іноземні партнери віддають перевагу співпраці з іноземними компаніями, аніж з українськими.
В Україні на рівні Офісу президента обговорюють концепцію податкової реформи «10-10-10». Якщо така податкова система запрацює, наскільки це змінить бізнес-клімат в країні (якщо не враховувати війну, зрозуміло, що в таких умовах розраховувати на інвесторів не варто)?
Зазвичай новини в сфері оподаткування обговорюються, починаючи з проектів законів. Дискусія триває довго, пропонуються різні підходи та зміни. Але в цьому випадку в мене склалось таке враження, що ця реформа – спосіб «забити ефір», можливо відвернути увагу від чогось дійсно важливого. У країні введено воєнний стан, багато підприємств зупинились, деякий бізнес вже не відновиться, інвестори найближчим часом до нас точно не прийдуть, гривня девальвує і буде продовжувати девальвувати. Тому за таких умов я б не очікувала на зниження податків, навпаки, готувалась би до «затягування пасків», щоб країна могла вижити.
Одна з цілей можливої реформи – змінити податкову культуру в країні: мовляв «ми кардинально зменшимо ставки податків, але розраховуємо, що їх будуть платити всі». Чи виправдаються, на вашу думку, такі сподівання і чи змінить такий підхід податкову культуру в країні?
Я не вірю, що саме ця реформа може змінити усталений суспільний договір між владою та бізнесом, особливо зараз. По-перше у нас рівень податкової культури практично відсутній. Держава не робила нічого, щоб її розвивати, у суспільства здебільшого відсутнє чітке розуміння того, що таке податки, навіщо їх платити, куди вони йдуть. А от результати податкових перевірок, блокування податкових накладних, «маски шоу», тощо, відчув на собі мало не кожен підприємець. У нашій країні обшук – це свого роду «мірило успіху» для бізнесу.
По-друге, багато молодих бізнесменів можуть обирати де їм платити податки, і вони задаються питанням: чому в Україні ось так, а от в ОАЕ, наприклад, податки зовсім відсутні?
По-третє, періодичні корупційні скандали, пов`язані з розкраданням бюджетних коштів, зовсім не викликають довіри і бажання їх сплачувати.
За таких умов я не бачу можливостей для того, що бізнес почне сумлінно платити податки і на 100% вийде з тіні лише від самого факту зниження ставок і зменшення адміністративного тиску. Потрібно провести системну роботу для того, щоб у нас з`явилась податкова культура. А влада ще має завоювати довіру бізнесу і громадян. Далеко не всі зараз повірять, що влада дасть саме те, що обіцяє, без «підводних каменів».
В Україні продовжили податкову амністію до березня наступного року, але, станом на зараз, вона не дала очікуваного результату. Чого, на вашу думку, не вистачило нашій амністії для успіху?
Знову ж таки, не вистачило довіри до влади. Не дивлячись за високу згуртованість суспільства і бізнесу, консолідацію зусиль різних верств населення, бізнес все ж не став більше довіряти владі та уряду. Бізнес зараз намагається вижити в умовах бойових дій, саме на цьому зосередили зусилля бізнемени. Вони прагнуть зберегти робочі місця і знайти можливості працювати далі. Такі речі як амністія в цьому переліку завдань не виглядають як першочергові для виживання, тому логічно, що амністії треба дати більше часу.
Опублікована дорожня карта впровадження в Україні стандарту звітності CRS та Автоматичного обміну інформацією (AEOI). Очікується, що перший сеанс обміну для України відбудеться у вересні 2024 року, обмін буде вестись даними за 2023 рік. Як ви вважаєте, наскільки корисною для України буде участь в цій ініціативі? І який вплив вона матиме на ведення бізнесу українцями на міжнародному рівні?
Ця ініціатива була очікуваною, Україна планомірно реалізує план BEPS. І слідом за реалізацію закону про контрольовані іноземні компанії і податковою амністією, мав бути крок приєднання до автоматичного обміну фінансово-значущою інформацію (AEOI).
Але, на мою суб`єктивну думку, опублікована дорожня карта є дещо поспішною та недієздатною в нинішніх умовах. Після початку активних бойових дій бізнес-процеси в Україні та світі змінились і реалізувати все у відповідності з «дорожньою картою» буде складно. Звісно, з точки зору донарахування податків і поповнення бюджету, обмін був би корисним Україні. Але є інша сторона питання – безпека передачі даних а також якість та чіткість законодавства для обміну. Як відбувається цей обмін за кордоном? Кожен банк та фінансова установа, включаючи страхові компанії, ретельно збирають інформацію щодо податкової резидентності своїх клієнтів, як фізичних так і юридичних осіб. Кожен клієнт ідентифікується саме щодо своєї резидентності. І тут виникає перша складність: з початку бойових дій кілька мільйонів податкових резидентів України виїхали за кордон і багато з них стали резидентами тих країн, де вони перебувають. Як в таких випадках буде вирішуватись питання резидентності таких людей, які перебувають за кордоном і можуть вважатись резидентами інших країн, але мають рахунки в українських банках? Звісно, вітчизняні установи хотіли б вважати всіх таких громадян резидентами, проте обмін – це міжнародна ініціатива з чіткими правилами і критеріями її проведення. Порушення цих правил тягне за собою значні штрафи для установ. Тому для ефективного обміну Україна має врегульовувати питання резидентності своїх переміщених громадян. А інакше замість користі ми отримаємо хаос.
Є й інший аспект обміну – дуже незначна кількість іноземців мають рахунки в українських банках, тому для інших юрисдикцій Україна не надто цікава, як джерело інформації про закордонні рахунки своїх резидентів. А от наша податкова, я думаю, сподівається отримати цікаву інформацію з-за кордону, яка може стати підставою для донарахування податків в Україні деяким компаніям або фізособам. Хоч автоматичний обмін інформацією і є глобальною ініціативою, на основі загальної угоди країни підписують двосторонні договори про обмін. Тобто участь в самій ініціативі не означає, що Україна буде автоматично обмінюватись інформацією зі всіма учасниками обміну, потрібні додаткові міждержавні угоди. З деякими країнами можуть виникнути проблеми, наприклад Швейцарія не один раз заявляла, що надсилатиме інформацію в рамках обміну тільки в ті юрисдикції, де не станеться витоку даних і де швейцарці можуть бути впевненими в конфіденційності таких даних. З цим аспектом у воюючої країни можуть бути проблеми.
Що б ви радили робити бізнесменам, щоб зберегти бізнес в такий складний час?
Я би порадила не зупинятись. Щоб вижити, треба рухатись дуже швидко, а щоб вирости то треба ще й думати «як правильно» рости. Пам’ятайте, що будь-яка криза, як і війна, може стати точкою росту, місцем, де починаються зміни, нові можливості, нові бізнеси, тощо. Пробуйте і вірте, тоді все вийде.
